Старший лейтенант Ігор Линдюк на псевдо Єгер загинув 23 березня 2022 року в Маріуполі на Донеччині. Під час вуличних боїв він потрапив під мінометний обстріл й отримав поранення, несумісні з життям. Йому було 53 роки.

Ігор народився в місті Кишиневі, Молдова, в сім'ї кадрового військового. Школу закінчив у Німеччині, у військовому гарнізоні, куди на певний час у зв'язку з відрядженням батька переїхала вся сім'я. В дитинстві захоплювався іграшковими лицарськими баталіями, на стінах квартири малював мужніх кірасирів. Залюбки вчився. Особливо цікавився історією. Величезне враження справила на нього строкова служба в місті Тарту, Естонія, на авіабазі стратегічних бомбардувальників під командуванням славетного Джохара Дудаєва.

Здобув освіту інженера-зоолога в університеті Угорщини, по програмі обміну студентами, де паралельно проходив практику в одному з лісових господарств країни. Згодом Ігор закінчив Ніжинський електроенергетичний технікум та офіцерські курси Національної Академії НГУ. Знав українську, угорську, румунську і російську мови.

На Івано-Франківщині створив сім'ю. Працював електриком, пізніше – менеджером та єгерем в приватному господарстві в Карпатах. Займався селекцією форелі та осетра, розводив благородних оленів та фазанів.

Події Революції Гідності, розстріли людей на Майдані стали переломними у житті Ігоря. 2014 року він вступив до лав добровольчого батальйону «Золоті ворота». У жовтні 2015-го перейшов до Окремого загону спеціального призначення «Азов», служив у групі розвідки спецпризначення. Побратими згадують його як одного з кращих майстрів своєї справи. У підрозділі він сформував і започаткував професійну снайперську групу, робив усе можливе, щоб зберегти життя кожного з бійців, у нього була фантастична інтуїція, тому з ним було завжди надійно. Єгер був дуже ефективним, найкращим снайпером в роті розвідки. Був на всіх бойових виїздах роти розвідки полку з 2015 року. Займався контрснайперською і контрдиверсійною діяльністю. Зокрема брав активну участь у відпрацюванні однієї з успішних операцій групи під назвою «Яблуня» у 2019 році.

Любив мандрувати й мріяв ще більше пізнати Україну та побачити інші країни. Рідні розповідають, що гори для Ігоря мали якесь магічне значення. Наплічник і чергове сходження на вершину в будь-яку пору року – його необхідність.

Про складні важливі речі говорив спокійно, виважено, з розумінням причин і наслідків. З притаманною йому мудрістю вмів приймати життя цілісно, у всіх його проявах. Був людиною з власною внутрішньою точкою опори. І вмів стати опорою близьким. Він був непохитно-сталевим у питаннях, які стосувалися добра і зла. Твердо вважав, що добро необхідно захищати.

До останнього дня військовий перебував на передовій лінії оборони, захищаючи Маріуполь від російських загарбників.

За роки відданої служби був нагороджений відзнаками, серед яких медаль «За участь в АТО» і орден «За мужність» III ступеня (посмертно).

В Ігоря залишилися мама, син і сестра.



***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.