13 червня 2022 року в лісі поряд зі селом Мироцьке Київської області правоохоронці виявили братню могилу, де були семеро людей. Лише більш ніж через рік вдалося встановити ім'я шістьох загиблих, зокрема 30-річного Ігоря Григоренка.

«Зранку 4 березня 2022 року я та мій молодший син прибігли до Ігоря в гуртожиток на вулиці Ястремській. Просили йти до нас у підвал. Ігор відмовився, заспокоював, казав, що все буде добре. Того ж дня в гуртожиток зайшли окупанти. Вони, мабуть, побачили на стіні його жетони. Ігор служив в армії і зберігав їх. Після обшуків окупанти скрутили Ігоря, а також Олександра Приходька і Романа Шадловського й повели на вулицю Києво-Мироцьку. Я побігла за ними, стояла за БТР-ом, кричала, просила віддати хлопців. Вони поставили їх на коліна і тримали під дулом автоматів, а потім кудись повезли. В той день, коли забрали сина, поранили і мого чоловіка…», – розповіла Любов Курдас, матір загиблого.

Ігор народився у селі Микуличі Київської області. В дитинстві переїхав із родиною в Бучу. Тут закінчив школу №1. В училищі здобув фах столяра. Працював фасувальником продукції і вантажником на складах у Ворзелі, а потім влаштувався на підприємство із виготовлення пластикових вікон у Бучі.

«Ігор жив у гуртожитку, а я неподалік. Він любив відпочивати з друзями, вони часто до нього приходили в гості, а я пекла їм смаколики, приносила. Ігор завжди мені допомагав, піклувався. Був добрим, чемним. Завжди усміхнений. Це мій найстарший і дуже бажаний син. Він був моїм всесвітом… Коли розкопали братню могилу біля церкви у Бучі, я була впевнена, що наших хлопців там немає. Але коли знайшли могилу в селі Мироцьке, материнське серце стиснулося від болю – там Ігор. Та повірила лише тоді, як отримала результати ДНК-експертизи. До серпня 2023 року мій син лежав на кладовищі у Бучі під номером 452. Після опізнання ми поміняли хрест і зробили все по-людськи», – сказала Любов Курдас.

В Ігоря Григоренка залишилися мама, вітчим і двоє братів.