Росіяни розстріляли Галину Батієвську на подвір’ї її дому 7 березня.

Того дня жителька міста Пологи на Запоріжжі зібралась в гості до сестри, їхала на велосипеді. Утім швидко повернулась назад. Донька пригадує: мама сказала, що побачила на зупинці громадського транспорту російський БТР, і вирішила не їхати далі.

Родичі зачинились в оселі. «Ми сиділи в кухні, снідали. Десь поруч як бахнуло! Аж тинькування в хаті посипалося, вибило шибку у вікні. Почали стріляти з двох сторін: на вулиці біля нас і на нижній вулиці», – пригадує донька загиблої Валентина Батієвська.

Коли все стихло, Галина разом з донькою пішли до сусідів, а потім оглядали своє подвір’я. Коли донька пішла до оселі, знову почула постріли.

«Мама крикнула «Валя!». Я відчинила двері й не одразу зрозуміла, що сталося. Мама стояла, тримаючись за стіну гаража. Каже: «Мені прострелили ноги». Вона зробила кілька кроків, сіла… Мама потягнула до мене руку, попросила допомогти їй. Як тільки я потягнулася до неї, вистрілили вдруге. Мама повністю сповзла на землю, зітхнула і замовкла назавжди», – пригадує донька загиблої.

Поховати Галину Батієвську не вдалося через імовірність замінування території місцевого кладовища. Тіло, загорнуте в ковдру, поклали між чужими могилами при вході на цвинтар. Донька каже: коли йшла звідти додому, то побачила, що на дорозі стояв не БТР, а підбитий російський Камаз.

«Я всю дорогу плакала. Якби мама не побоялася тоді проїхати, якби дійшла до сестри, а не повернулася… Але одні якби…», – сказала Валентина.

Галина Батієвська працювала начальницею станції Челюскін Запорізької дирекції залізничних перевезень регіональної філії «Придніпровська залізниця». Їй було 57 років.