Життя Григорія Вовкодава обірвалося 2 грудня 2022-го. Його здоров'я похитнула трагедія, що сталася 19 березня того ж року. Тоді російські війська скинули кілька бомб на вулицю, де він мешкав із дружиною Антоніною. Жила пара у селі Сулигівка на Харківщині.

Під час ворожого обстрілу Григорій та Антоніна Вовкодави спали вдома.

«На обох упав дах. Вітчима накрило килимом, може, через це він врятувався. Люди його витягнули. Маму – ні, бо перебило газову трубу, все навколо палало. Всі боялися, що може вибухнути газ. Будинок горів ще два дні, пожежники не могли приїхати», – розповіла падчерка Тетяна.

Антоніна загинула того ж дня. Григорія евакуювали у Барвінкове, дали притулок у спортзалі. Потім скерували у лікарню до Полтави. Згодом син забрав його у Харків.

«Півмісяця після трагедії Григорій не міг розмовляти. Винив себе. Нарешті ми почали спілкуватися. Вітчим все просив вибачення, хоча ні в чому не винен. Він втратив здоров'я. Через те, що сильно притиснуло дахом, у животі почала накопичуватися рідина. З'явилися галюцинації. До всього він ще мав діабет. Зрештою, вітчима поклали в лікарню. 2 грудня до нього приїхала мамина сестра, нагодувала, приїхав навідати син. Вітчим розмовляв, трохи рухався… Тільки син поїхав, за кілька годин Григорій помер – зупинилося серце», – сказала Тетяна.

Григорієві Вовкодаву було 62 роки. Народився у Сулигівці. З другою дружиною Антоніною познайомився у місті Мерефа біля Харкова, де працювали на буряковому заводі. Обоє були розлученими.

«Батько був доброзичливим до всіх. Жив у маленькому селі, де часто бракувало рук для чоловічої роботи. Жінки завжди кликали його допомагати – то покосити, то відремонтувати, то відвезти когось машиною в Ізюм. Ми завжди з ним зідзвонювалися. Живу в Харкові. Коли почалася повномасштабна війна, пропонувала йому з дружиною їхати до мене, але вони хотіли бути вдома», – розповіла донька Людмила.

У Григорія Вовкодава залишилися донька, син, дві онуки і падчерка.