Молодший лейтенант Дмитро Войтюк, позивний Чечен, загинув 3 червня 2023 року в районі села Дачне на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, отримав смертельні поранення під час ворожого артилерійського обстрілу. Офіцеру було 30 років.

Дмитро родом з міста Сарни Рівненської області. Після школи вступив у вище професійне училище №21, а потім – у Мирогощанський аграрний фаховий коледж. Згодом переїхав до Києва за коханою, там і жив далі. Закінчив Національний університет біоресурсів і природокористування і став магістром енергетики. Тривалий час служив у поліції. Був старшим екіпажу й офіцером – лейтенантом поліції. Згодом обійняв посаду менеджера з продажу в ТОВ «Електросистеми України». Усе життя захоплювався спортом. Займався футболом, був кандидат у майстри спорту з боксу, майстром спорту з хортингу. У 2011 році став чемпіоном України з бойового гопака. У вільний час любив готувати гострі м'ясні страви. Цікавився історією України та релігією. Писав вірші. 2019-го одружився з коханою Світланою, з якою загалом прожив 13 років. У 2021-му у пари народився первісток.

Під час повномасштабного вторгнення Дмитро записався у добровольці ТРО. Далі вони стали 104-ою окремою бригадою ТРО ЗСУ. Спочатку захищали периметр міста, потім вирушили до кордону з Білорусією. Там чоловік став командиром відділення, а вже згодом – командиром взводу. У квітні 2023-го їхній підрозділ перемістили на Бахмутський напрямок. Усіх близьких Дмитро попросив турбуватися про дружину і сина. Постійно казав коханій, що переживає за них. Дуже переймався своїми підлеглими.

За декілька місяців до загибелі Дмитро був у відпустці. Побув із сім‘єю, провів свій останній боксерський бій із другом і спаринг-партнером Євгеном в улюбленому спортивному клубі «SpartaBox».

«Улюблена Дімина цифра – 3. «Бог любить Трійцю», – так він казав. 3 числа з’явився на світ, 3 числа загинув. 1993 року народився, 2023 року помер. Перед Трійцею… Дмитро завжди презентував себе з боку сили. Відважний, сміливий, борець за справедливість. Дуже наполегливий і цілеспрямований, якщо щиро чогось хоче. Діма хотів довго жити. Казав, буду жити до 100. Подорожувати будемо на старості. А насправді його життя обірвалося на цифрі 30. В останні дні відпустки він обійняв сина, а малюк зовсім не хотів відпускати рідненького. Син ще довго буде захопливо казати «тато» на кожен вхідний дзвінок на мамин телефон. Ми з чоловіком уявляли, як колись син запитає: що ти робив, тато, у війну?. А Діма з гордістю розкаже, що пішов захищати заради сім‘ї, заради Батьківщини, своєї України. Але цього вже не станеться… Син запитає і він буде пишатися татом, але більше не почує голос татуся. Більше всього мріяв, як відведе синочка в зал боксу, як разом будуть тренуватися в «SpartaBox». Мріяв ще про донечку. Дуже хотів полетіти на море, побачити піраміди, погуляти з родиною Європою. Відвідати наші Карпати, поїздити машиною по Україні, бо вважав, що у нас найгарніші місця у світі. Завжди гарячий на дотик. Душа будь-якої компанії. Комунікабельний, довірливий, спішив називати людей друзями. Брутальний, але ніжний до дружини і добрий до світу. Неймовірний і незабутній Войтюк Дмитро Вікторович. Син своїх батьків і батьків дружини, які прийняли його як рідного. Кращий люблячий чоловік у всьому світі. Щирий ласкавий татусь, якого досі не може не чекати син. Відданий захисник вільної непохитної України. Герой навіки», – розповіла дружина полеглого офіцера.

Поховали воїна у рідному місті.

Вдома на Дмитра чекали дружина, син, рідні та близькі.