Старший солдат Дмитро Ольховик на псевдо Алігатор загинув 7 квітня 2022 року під час боїв за центр Маріуполя. Тепер йому назавжди 25 років.

Дмитро народився в місті Суми. Навчався у профільному музичному класі школи №7, грав у оркестрі. У випускному класі захопився предметом «Захист Вітчизни». Після закінчення школи в 2015 році підписав контракт про військову службу в «Азові». Після початку повномасштабного вторгнення захищав Маріуполь.

«Я у Діми була класною керівницею в 10 – 11 класах, – розповіла Ніна Федина. – На той час його виховувала бабуся по материній лінії. Мама померла, коли Діма навчався в початкових класах. А батько з ними тоді вже не жив. Бабуся завжди цікавилася успіхами Діми. Він був хорошистом. Не забіяка, поважний і толерантний. Ріс добрим хлопчиком. Якось в них закінчилися гроші. А Діма каже: «Бабусю, не хвилюйся. У мене є. Я назбирав із тих, що ти мені давала на їжу». Він же в їдальні як сирота харчувався безкоштовно. А гроші, які бабуся давала в буфет, не витрачав.

У класі Діма був старший від своїх однокласників на рік, а то й півтора. Як тільки закінчив школу, пішов у військкомат. Бабуся дуже засмутилася. Але прийняла його рішення. Хоч дуже переживала. Коли приїжджав у відпустку, приходив до мене зі своїм другом Владиславом Щелинським, який теж служив у Маріуполі. Востаннє були в мене восени 2021 року. Про службу нічого не розповідали, казали, що все добре.

22 березня 2022 року загинув Владислав, а Діма загинув 7 квітня – поховання відбулося рівно за рік у Києві. На прощання їздили вчителі нашої школи. Попрощатися з Дімою приїхала сестра по батьковій лінії зі своєю матір’ю. Його історія – це приклад мужності, скромності та доброти. Він справжній Герой».
«Діма – один із тих людей, яких реально буде бракувати... Сказати, що він був хоробрим воїном – це не сказати нічого. Він сміявся в обличчя всім обставинам, він ніколи не втрачав почуття гумору, навіть у найкритичніших ситуаціях. Пам'ятаю, як ми лежали під мінометним обстрілом на асфальті, на відкритій місцевості: дивилися один на одного і щиро сміялися, усвідомлюючи свою безпорадність… Навіть перед смертю він був спокійний. Сміявся зі свого стану, казав, що все фігня, зараз все пройде», – написав побратим Микола Кущ.

У день, коли російські війська розбомбили Приморський район Маріуполя, Микола сфотографував Дмитра зі спини. Пізніше Святослав Вакарчук обрав цю світлину для обкладинки композиції «Місто Марії» – пісні, присвяченій подвигу захисників Маріуполя.

Дмитра поховали на Лук'янівському цвинтарі у Києві. У школі №7 відкрили пам’ятну дошку. Воїна посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.

***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.