Дмитру Музиці був 91 рік. Він помер внаслідок полону російських окупантів у Ягідному.

Дмитро був родом із Чернігівщини. Другу світову застав дитиною. Тоді активних бойових дій не бачив – жителів його рідної Золотинки евакуювали на терени Бессарабії й повернулися в рідне село після завершення війни.

У молодості Дмитро працював на взуттєвій фабриці та в типографії у Чернігові. Водночас навчався на агронома. Ним і пропрацював більшу частину життя у Ягідному, куди перебрався у 1950-х. Там у них із дружиною Марією народилося двоє дітей.

«Тато не був весельчаком, але й суворим його не назвеш. Пам’ятаю, як вечорами він розповідав нам із братом казку про трьох ведмедів. Так кумедно копіював голос кожного із них», – згадує донька Тетяна.

Дмитро навчав дочку й сина правил догляду за рослинами, зокрема – робити щеплення. Чоловік обожнював свою справу. Він мав незвичайний сад: на одному стовбурі прищепив по кілька сортів фруктів. Формував крони-паркани, які утворювали красиві орнаменти.

Коли наприкінці лютого 2022 року російські війська почали обстрілювати Ягідне, родина Дмитра ховалася в погребі. Однак він спускатися туди не міг – чоловікові було важко ходити, тож залишався в будинку.

5 березня вранці російські військові зайшли на подвір’я Музик. Усім, хто був у погребі, наказали йти в шкільний підвал. Дмитра, який був у хаті, привезли туди ввечері на садовій тачці.

У підвалі було багато людей. Тісно, темно, душно.

«Татові було дуже важко, він не міг встати, від задухи – дихати… А 9 березня вранці батько трохи поїв. Потім мені здалося, що заснув. Десь о 16 годині нам давали їсти. Я до нього, будити – а тато мертвий», – згадує Тетяна.

Дмитра віднесли на ношах додому, де його тіло пролежало ще три дні. Коли назбиралося п’ять загиблих, їх дозволили поховати на кладовищі.

Тетяна сумує за батьком. Їй прикро, що через окупацію російськими військами Ягідного достойно поховати 91-річного тата не вдалося.

У Дмитра залишилось двоє дітей та троє онуків.