Головний сержант Дмитро Кожокарь на псевдо Вторий загинув під час виконання бойового завдання 5 серпня 2022 року поблизу селища Шевченко Донецької області. Захисникові було 28 років.

Народився Дмитро в місті Кузнецовськ – нині Вараш, Рівненської області. Після закінчення школи працював у меблевому цеху. Обожнював футбол і полювання. Своїм покликанням вважав бути військовим. З родиною проживав у місті Кропивницький.

В 2015 році пішов служити у відділ радіоелектронної боротьби. З того часу приймав участь у АТО. У 2018-му підписав контракт з в/ч А 2077. Повномасштабну війну зустрів на Донецькому напрямку. Служив на посаді заступника командира групи 3-го полку спеціального призначення імені князя Святослава Хороброго.

За свою службу Дмитро Кожокарь мав низку нагород: орден «За мужність» ІІІ ступеня, нагрудний знак «За взірцевість у військовій службі» III ступеня, Відзнака командувача ССО «Іду на Ви» IV ступеня. Посмертно був відзначений орденом «За мужність» ІІ ступеня та нагрудним знаком «Золотий хрест».

«Познайомились ми з Дімою в 2013 році, а вже з 2015-го почали зустрічатися і відтоді не розлучались. В 2016-му в нас народився синочок Саша, наступного року ми одружилися і обвінчалися. Діма був неймовірною людиною, впертий, цілеспрямований, добрий, трудолюбивий. Найкращий чоловік і тато. Завжди мене підтримував. Весь вільний час старалися проводити разом сімʼєю, десь поїхати чи піти прогулятися. Діма був військовим кожною своєю клітинкою, мені здається він зі зброєю в руках народився. В 2015 році пішов служити в РЕБ і з того ж часу приймав безпосередню участь в АТО. Під час повномасштабного вторгнення був на Донецькому напрямку, виконував дуже багато складних завдань і неодноразово міг не повернутися. Останнє бойове завдання 5.08.2022 стало для Діми фатальним. Потрібно було зайти на позиції ворога і взяти в полон. Але сили противника переважали і по ним відкрили вогонь. Діма ішов перший (він завжди так робив). Останні його слова: «Слава Україні!». Він мав можливість залишитися вдома, бути інструктором і навчати інших, але він мені постійно говорив: «Я буду тут, а мої хлопці там? Як так? І якщо всі сядуть вдома, то хто буде вас захищати? Хто, як не я?». «Хто як не я?», – ця фраза постійно у моїй голові, я її постійно чую. Пережити цю втрату дуже складно, тому що я дихала і жила ним. Я його кохала, кохаю і буду кохати до останнього свого подиху. Він назавжди залишиться в моєму серці і в нашому синочку, який дуже схожий на тата», – розповіла дружина Віталіна.

Поховали захисника в місті Кропивницькому на Алеї почесних поховань Далекосхідного кладовища.

У Дмитра залишились дружина Віталіна, син Олександр, бабуся Світлана, мати Оксана.