31-річний Дмитро Гончаренко загинув 23 квітня 2022 року. Того дня він зі своїм другом дитинства Євгеном Самойловичем поїхав до хутора Коробки, що неподалік селища Калинове на Харківщині. Там мешкають мами Євгена та Дмитра. Чоловіки хотіли провідати рідних та привезти харчів. Шлях туди вони подолали без перешкод, втім до Калинового уже не повернулися – їхній автомобіль підірвався на міні. Друзі загинули в одну мить, їхні тіла розірвало на шматки.

«Золота моя дитина. Діма був прекрасним сином для мене і люблячим братиком для сестричок і брата. Ніжним і турботливим для своїх рідних. Як же болить мені ця страшна втрата. Ніхто і ніколи не зможе повернути мого дорогого синочка», – сказала мама Дмитра, Галина Гончаренко.

Галина Дмитрівна пригадує, що її син із Євгеном Самойловичем були добрими друзями зі самого дитинства, навчалися в одному класі. Обоє були працьовитими, трудилися на будівництві в Харкові. В обох – діти з інвалідністю. Вони були наче брати – зі схожими долями і спільними цінностями. Навіть народилися обоє в березні: Дмитро в перших числах місяця, а Євген – наприкінці.

Друг і співробітник Сергій Керемет пригадує Дмитра Гончаренка завжди безкорисною, безвідмовною, чуйною і порядною людиною.

«Ми всі дружили: на роботі, і на відпочинку були разом. Дмитра з радістю брали на роботу, бо він був професіоналом і дуже відповідальним працівником. Важко втрачати друзів», – сказав Сергій.

Після початку повномасштабної війни Дмитро разом з Євгеном активно допомагали своїм землякам.

«Вони возили гуманітарну допомогу, допомагали з евакуацією, забивали вікна, зруйновані обстрілами, – розповіла Людмила Коваль, староста Калиновецького старостинського округу. – Хлопці не звертали уваги на постійні обстріли, я просила їх: «Бережіть себе, хлопчики». Але от, як вийшло. Дуже боляче, що життєві дороги Діми і Жені виявились такими коротким».

У Дмитра Гончаренка залишилися мама, син, дружина, брат і дві сестри.