Полковник Дмитро Букарьов, позивний Білотур, загинув 28 липня 2022 року під час теракту в Оленівській колоній, вчиненому росіянами проти беззбройних полонених українських військових. 19 квітня офіцеру виповнився 51 рік.

Дмитро народився в Хмельницькому. З 1973 року жив у Черкасах. У 1988-му закінчив там загальноосвітню школу № 11, де отримував відгуки від вчителів і друзів як старанний, допитливий і принциповий учень. Його завжди вабила військова справа, тож одразу після закінчення школи за направленням Черкаського приладобудівного заводу у 1988-1995 роках пройшов навчання в Балтійському державному технічному університеті Санкт-Петербурга на військово-морській кафедрі. Потім повернувся до Черкас і почав працювати інженером-конструктором у СКБ «Стріла» НВК «Фотоприлад». Дмитро склав присягу на вірність народові України і в 1998-му був переведений до Служби безпеки України, де прослужив до серпня 2005-го. У 2005-2014 роках працював на підприємствах в Черкасах на різних посадах: інженера, начальника служби безпеки, журналіста. Другу вищу військову освіту отримав у 2022 році в Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського.

У 2014 році, коли почалася російсько-українська війна, Дмитро вирішив присвятити своє життя захисту Батьківщини. Після того, як йому не вдалось відновитись на службі в СБУ, пішов добровольцем на фронт – як рядовий вступив до лав добровольчого батальйону «Азов». Коли батальйон увійшов до складу Національної гвардії України, Дмитра поновили у званні майора. Він стояв у витоків створення і розбудови «Азова» і саме з ним пов’язане все подальше військове життя офіцера, його професійне становлення та самовіддане служіння України. Він пройшов шлях від рядового до полковника, став заступником командира полку «Азов» із застосування артилерії.

За роки служби проявив себе як високопрофесійний і безстрашний розвідник та артилерист, талановитий і досвідчений командир, для якого найвищою цінністю завжди було життя підлеглих. Дмитро виховав і загартував не один десяток артилеристів, провів чимало вдалих і ризикових операцій. Його цінували побратими, підлеглі і військове керівництво.

На початку повномасштабного російського вторгнення офіцер разом із побратимами тримав оборону Маріуполя, де велися запеклі бої, до останнього робив все можливе для захисту України від російських окупантів. Разом із підрозділом Дмитро перебував в облозі на території комбінату «Азовсталь», відбиваючи чисельні штурми ворога. Проявив себе як герой і безстрашний воїн. 20 травня 2022 року за наказом вищого військового керівництва вийшов з побратимами з «Азовсталі» та потрапив у так званий «полон за домовленістю». Але звідти вже не повернувся.

За час служби Дмитро Євгенович неодноразово був відзначений командуванням нагородами, зокрема: відзнаками «Козацький хрест» ІІІ і ІІ ступенів, «За виконання бойового завдання», медалями «За відзнаку у службі», «Захиснику Маріуполя», «За оборону Маріуполя», «За участь в АТО», «За військову службу Україні», нагрудним знаком «DEI GRATIA», двома нагородними годинниками та нагородною зброєю (пістолет), а також орденом «За мужність» ІІІ ступеня (30.04.2022) та орденом «За мужність» ІІ ступеня (посмертно).

У липні 2023-го офіцера провели в останню путь у Черкасах.

У Дмитра залишилися мама, сестра, дві доньки, племінник, багато близьких, друзів і побратимів.