32-річний Денис Ромодан на псевдо Вакула з перших днів повномасштабного вторгнення долучився до Сил Спеціальних операцій у якості «конфідента» – так називають диверсантів, які діють у тилу ворога. 6 березня 2022 року він пішов на завдання. Поблизу Чернігова разом із побратимами потрапив у засідку ворога. Зав’язався нерівний бій. З нього не повернулися Денис і 63-річний Валерій Мельник. 12 квітня, після звільнення Чернігівщини, їхні тіла знайшли.

Денис народився в Чернігові. В дитинстві захоплювався динозаврами і навіть мріяв про кар’єру палеонтолога. Але в середній школі разом з бабусею потрапив на турнір з історичного фехтування. Лицарі, блиск металу на мечах та кольчугах, сама битва дуже захопили хлопця. Він власноруч сплів собі кольчугу. Згодом виготовив меч, щит та інші обладунки. З середини 2000-х сам почав брати участь у турнірах.

«Вся наша квартира була в книгах про лицарство, фехтування. Якось син сказав, що хоче займатися спортом, бо знав, що лицарі були кремезні, сильні. Змінивши кілька гуртків, він почав займатися в такими ж хлопцями-однодумцями у «секретному» місці. Воно називалося «Поляна». Туди не можна було нікого приводити. Та одного разу він мені його все ж показав. Це було дуже давно, я би хотіла зараз там побувати, але не пам’ятаю дороги», – розповідає мама Ірина.

Після школи Денис навчався в місцевому технікумі на фахівця з обслуговування комп’ютерних та інтелектуальних систем і мереж. Однак його вабив метал, тому хлопець почав займатися ковальством. Спочатку був помічником ковалів. Згодом орендував кузню і почав робити різні речі: прикраси, ворота, паркани, обладунки. Неодноразово проводив майстер-класи з ковальського ремесла під час історичних фестивалів, брав участь у лицарських турнірах.

Ірина постійно носить медальйон, який Денис подарував їй 2021 році, аби той допоміг пережити труднощі.

«Денис справляв враження суворого чоловіка. Він був наполегливим, може навіть десь брутальним. Він і справді був таким, умів досягати свого. Але під усім цим було дуже добре серце. Він стільки тварин врятував у дитинстві: у нас і черепаха жила, і поранений вуж, і цуценя, і кішка. Коли його друзі побачили фото, де Денис смажить млинці для родини, то були вражені. Син справляв враження кременю, але був дуже чуйним насправді. Заради рідних та близьких людей він був на все готовий», – згадує мама.

У 2020-му Денис одружився, за рік в подружжя народилася донечка. Востаннє вона сиділа на руках у татка 4 березня, коли їй було 9 місяців.

«Ми часто разом з друзями їздили на байках в різні міста, відвідували байкерські фестивалі. Обожнювали ходити в походи в гори, їздили на байках на море. Ми просто жили своє життя разом і кайфували від цього… Денис був дуже сильний духом. Знаєте, він спочатку став для мене другом, справжнім, надійним. А через роки ми одружилися і планували разом зустріти старість», – сказала Вікторія, дружина Дениса.

Денис разом з товаришами готувалися до війни: самоорганізувалися і проходили навчання, купували зброю, одяг.

Посмертно воїна нагородили медаллю «За оборону рідної держави». Його родина та сім’я загиблого з ним побратима Валерія Мельника досі намагаються довести, що чоловіки були військовими, та отримати відповідний соціальний захист.

Дениса поховали на кладовищі «Яцево» в Чернігові.

У захисника залишилися донька, дружина, мама та інші родичі.