Денисові Павлюченку було 40 років. Незадовго до початку повномасштабної війни він переїхав із Києва до мами у Гостомель.

«25 лютого вулицею Свято-Покровською вже пішла ворожа техніка в бік мосту, але ЗСУ підірвали міст, і вони зупинилися біля наших будинків. Виїхати не могли, тому що багато машин просто розстрілювали», – розповіла мама Ірина Павлюченко.

Гостомель сильно обстрілювали. Від вибухів родина ховалася у ванній кімнаті. Денис налаштував радіо, щоб слухати новини. Родичі топили сніг, щоб отримати воду. Світла і газу теж не було.

«5 березня о 7.00 пролунав сильний вибух зовсім поряд, ми заховалися до ванної кімнати. Денис вирішив підняти жалюзі на вікні в іншій кімнаті. Я ще йому крикнула, щоби не підходив до вікна. А він сказав, що вже не вперше обстріл і що все минеться. У ту мить, коли син підійшов до вікна, снаряд залетів у сусідній будинок, уламками в нас вибило всі вікна, двері, а Дениса поранило в живіт», – розповіла Ірина.

Вона намагалася зупинити сину кровотечу. Потім серед сусідів знайшовся лікар, який сказав – Денисові потрібна операція. Попри небезпеку пораненого донесли до машини, планували везти в Ірпінь. Утім уже в автомобілі він помер.

Ірина з сусідами перенесла тіло сина в будинок. Того ж дня вона під обстрілами пішки рушила з Гостомеля через підірваний міст.

«Я взяла з собою лише кота, навіть документи залишила. Ми дивом перейшли через підірваний міст і з боку Горенки нас уже зустрів український блокпост», – пригадала Ірина.

У її будинок тим часом заїхали російські військові. Вони не хотіли віддавати тіло вбитого сусідам для поховання. Лише через кілька днів дозволили поховати Дениса в дворі.

У травні 2022 року чоловіка перепоховали на Байковому кладовищі.

Денис був родом із Запоріжжя. Закінчив Запорізький державний університет, за спеціальністю – юрист. Останній період життя був підприємцем.

«Це мій єдиний син. Моя улюблена дитина. Він був дуже добрим. Останнім часом захопився IT-технологіями, мав приватну фірму, створював сайти, професійно займався фотографією, писав статті. Йому дуже подобалася Іспанія і, зокрема, Барселона. Він там був тричі і казав, що я теж обов’язково маю побувати. До війни ми планували купити квитки в Барселону й вирушити разом. Але не судилося. Через рік після втрати сина, у пам’ять про нього, я все ж поїхала до Барселони, але вже – сама», – додала Ірина.

У Дениса залишилася мама.