Боєць територіальної оборони Денис Кагарлицький загинув 30 травня 2022 року в районі міста Гірське Луганської області. Під час виконання бойового завдання потрапив під артилерійський обстріл окупантів. Захиснику було 36 років.

Денис народився в Києві. Закінчив столичну школу № 271. Займався підприємницькою діяльністю в сфері виготовлення і розміщення рекламної продукції. Був волонтером у соціальній службі. З дитинства займався парусним спортом. Любив кататися на лижах і стрибати з парашутом. Подобалося ходити в кіно. Надавав перевагу фантастиці, трилерам, бойовикам, документальним фільмам. Вільний час любив проводити із родиною на природі. З напоїв найбільше любив лате.

З майбутньою дружиною Тетяною познайомився в Євпаторії в українському Криму. Вони були разом на зборах Групи Активної Реабілітації. Після їх завершення Денис повернувся до Києва. Але відстань не стала на заваді – закохані бачилися кожного місяця. Одружилися в 2014 році. Жили в Києві. У 2015-му в подружжя народився син.

Коли почалася повномасштабна війна, Денис став на захист рідної країни. Служив у лавах 112-ої окремої бригади територіальної оборони. Обіймав посаду розвідника-кулеметника розвідувального взводу.

«Денис був дуже порядною і чемною людиною. Завжди в нього все якось дуже легко вирішувалося. Працював, щоб нам всього вистачало. Зранку відводив синочка до садка, а потім – до школи. Коли в нього виходило по часу, забирав мене з роботи і ми разом забирали мале щастя. Дуже полюбляв кіно – завжди нас кликав в кінотеатр. Дуже часто нас балував, любив робити приємні сюрпризи», – розповіла дружина Тетяна Кагарлицька.

«Найперше, що спадає на думку, коли згадую Дена, – посмішка. Як ходили у кіно. Реберня та водний спорт. Це, певно, єдина людина, яка мене просто слухала, з якою можна було говорити на різні теми. Він ніколи не намагався докоряти чи повчати, за це я його завжди поважала і цінувала. Він називав мене «Свєтік». Коли він пішов – з ним разом пішла і частина мого життя…», – написала кума Світлана Головко.

«Денис воістину був капітаном свого життя. Він завжди хотів робити цей світ кращим. І робив кращим усе довкола себе. Для нього не було нічого неможливого. Він завжди все бачив масштабно та цілеспрямовано йшов до своєї цілі. А головне: все, що він робив і чим жив – це дружина Тетяна та синочок Артем», – додав товариш Володимир.

«Денчик! Саме так ми тебе називали! Скільки спільних історій та прожитих подій… Дитячий табір, соціальна служба, фестивалі, волонтерство, скаутинг, семінари, вечірки, походи… Людина з добрим серцем, завжди був готовий допомогти та завжди знав, як підняти настрій. Інколи давав більше, ніж міг. У Денчика були золоті руки. Ніколи не жалівся. Ніколи не забуду, як тікали від урагану в горах, наших прогулянок по Дніпру під вітрилами, гучних пісень і тихих розмов біля вогнища. Буду берегти всі спогади з вдячністю! Пишаюсь, що знала тебе!», – написала подруга Любов Ліса.

Денис мрія про власне житло й автомобіль «Інфініті». Машину він придбав, але з родиною випробувати не встиг. Про цю покупку дружина дізналася вже після загибелі чоловіка.

Дениса поховали в Києві на Лісовому кладовищі.

Посмертно молодший сержант Кагарлицький Д.В. нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У захисника залишилися батьки, сестра, дружина і син.