21-річний старший солдат Данііл Нетребко на псевдо Грєнка поліг 5 жовтня 2024 року біля селища Гостре на Донеччині. При виконанні бойового завдання отримав смертельні поранення внаслідок атаки ворожого дрона.

Данііл народився і жив у місті Дніпрі. Закінчив середню школу №14. Далі навчався в Дніпровському центрі професійно-технічної освіти туристичного сервісу №54. Потім перевівся до професійно-технічного училища №2, подав документи на навчання до військового університету. Займався спортом (футбол, змішані єдиноборства) та любив життя.

З початком повномасштабного вторгнення хлопець пішов захищати свою країну від окупантів. Спочатку був у ТРО, згодом перевівся до Десантно-штурмових військ ЗСУ. Служив у 46-ій окремій аеромобільній бригаді. Обіймав посаду радіотелефоніста-лінійного наглядача лінійно-кабельного відділення звʼязку.

«Даня з дитинства був мужньою, світлою, відкритою та чуйною людиною. Він завжди міг вступитися за своїх друзів, навіть якщо знав, що супротивник сильніше його, але залишити друга без підтримки – ніколи! Завжди захищав кожного, хто був йому дорогий. Він був людиною, яка западає в душу назавжди. Щирий, мужній, хоробрий та світлий. Він був неймовірним другом. Для нас це стало не просто трагедією… В день прощання з тобою ми відірвали шматочки своєї душі. Дякую, тобі друже, що я знала тебе. За те, якою людиною ти був та скільки всього для нас зробив, за таке коротке, але повчальне життя. Ми сумуємо за тобою, але зробимо все, щоб про тебе памʼятали завжди», – написала його подруга Валерія.

«Петрик – це та людина, яка завжди допоможе, він не думав про свої проблеми, так, як про проблеми своїх друзів. Вони були для нього вище за свої. Він був дуже веселий, завжди на позитиві. Я буду згадувати його тільки добрим словом, тому що поганого про нього сказати нічого не можу. Зовсім», – сказав його друг Ярослав.

«Наш воїн, який віддав своє життя за нас. Я знав Даню з самого дитинства, ми жили в одному дворі, навчалися в одній школі, гуляли в одній компанії. Даня був найсвітлішою і найдобрішою людиною! Ми завжди були один за одного! Даня завжди займався спортом та любив життя, намагався не звертати уваги на погане, наповнюючи своє життя яскравими фарбами», – розповів друг Олександр.

«Я міг довірити йому абсолютно все, він ніколи мені не зраджував.Він вислуховував і підказував рішення при будь-якій проблемі, він був для мене як особистий психолог. Я завжди хотів собі такого старшого брата, як він, тому що він вчив мене жити. Він намагався завжди всіх примирити, це його найкраща якість, він не був як усі, аби посваритися, обговорити за спиною – ні, завжди намагався все вирішити, навіть за когось. Він захищав нас завжди. Ціную за те, що він зробив для всіх нас», – написав друг Олександр Бобров.

«На війні він стояв за всіх нас, за свою землю, за тих, кого кохав. Його відвага і рішучість вражали, здавалося, ніщо не могло його зламати. Я пишаюся ним, але як же боляче усвідомлювати, що його більше немає поруч. Я сумую за його сміхом, його підтримкою, його щирістю. Він завжди залишиться в наших серцях – нашим героєм, нашим Данькою, якому назавжди 21», – додала подруга Аміна.

Поховали десантника на Ювілейному кладовищі рідного міста.

У Данііла залишились мама, старша сестра, бабуся, інші рідні та багато друзів.