Харків’янину Борисові Романченку було 96. Він пережив Голодомор та утримання в кількох концентраційних таборах. Був віцепрезидентом Міжнародного комітету Бухенвальд-Дора, працював із фондом Меморіалу пам’яті концтаборів. Присвятив велику частину життя тому, щоби зберегти пам’ять про злочини нацизму й розказати про них світові.

Його життя обірвала війна 18 березня 2022 року.

Борис був родом із Сумщини. Коли оселився у Харкові, став інженером, працював на підприємстві, де виробляли сільгосптехніку. Мав багато хобі.

«Дідусь стільки всього вмів! Пам’ятаю, якось змайстрував високі табурети зі східцями, щоб було зручно діставатися до верхніх поличок шафи. Ремонтував і шив одяг. Любив працювати на землі. У нього грядки на дачі завжди були ідеальними: жодного бур’яну! Картоплю і цибулю садив під лінійку. Любив, щоб красиво було», – пригадала онука Юлія.

Дідусь обожнював її: часто забирав на вихідні та канікули. Ще до школи навчив писати, читати, згодом – шити.

«Дідусь прожив складне життя й умів радіти за будь-яких обставин. Коли почалося повномасштабне вторгнення, заспокоював, переконував, що все буде добре», – сказала Юлія.

Борис Романченко жив сам на 8-му поверсі багатоквартирного будинку у Північній Салтівці в Харкові. Цей район російська армія обстрілювала з першого дня повномасштабного вторгнення.

Востаннє Юлія бачила дідуся 8 березня.

«У його будинку тоді вже не було світла, тож я залишила павербанк, щоб він міг підзарядити телефон. Дід сказав, що має вдосталь їжі і попросив не ризикувати та не приїжджати до нього. Я живу в іншому мікрорайоні Харкова й у відповідь просила його поїхати зі мною. Але він відмовився. Знаєте, людям у такому віці складно переїжджати, покидати своє…», – згадала Юлія.

Через 10 днів, увечері 18 березня, у місцевому телеграм-каналі вона побачила, що палає балкон і квартира Бориса Тимофійовича. Через комендантську годину змогла поїхати туди лише над ранок.

«Там усе згоріло… Від мого діда залишилися лише кісточки на залізному ліжку…», – сказала онука.

Поховали Бориса Тимофійовича на Безлюдівському кладовищі біля Харкова.