Захисник Борис Гончар, позивний Джонсон, загинув 30 липня 2023 року під час виконання службових обов’язків в районі селища Печеніги на Харківщині. Захиснику було 34 роки.

Борис народився в селі Михайлівка-Рубежівка Київської області. Після школи вступив до столичного училища, але через тиждень покинув навчання й почав працювати разом з батьком на будівництві. Згодом влаштувався в компанії, яка спеціалізувалась на утепленні приміщень. Не цурався жодної справи – будував будинки, ремонтував автомобілі. Поза роботою любив готувати. Після війни планував відкрити свою станцію техобслуговування.

Під час повномасштабної війни чоловік мобілізувався до Збройних Сил України, щоб захистити свій дім і рідних від ворога. Проходив службу в Окремій президентській бригаді імені гетьмана Богдана Хмельницького. Був гранатометником 22-го окремого батальйону спеціального призначення. Разом із побратимами захищав Україну на білоруському кордоні, воював на Бахмутському напрямку Донеччини та Куп'янському на Харківщині.

«Боря – найсвітліша людина з усіх, кого я знаю. Хоробрий та безстрашний, трохи безбашений, адже під час окупації не виїхав, не покинув батьків та рідну оселю, а робив усе можливе і неможливе, щоб забезпечити сім'ю та сусідів, рідних і незнайомих продуктами і ліками. Не дивлячись на ризик, під час таких поїздок передавав координати окупантів українським військовим, допомагаючи ЗСУ правильно тіснити ворога. Після деокупації Київщини прийняв рішення вступити до лав ЗСУ, хоч спершу і отримав не одну відповідь «ми вам зателефонуємо». Він мав купу хронічних захворювань, які приховав при проходженні ВЛК, адже він не міг не піти на захист країни. «Як не ми, то хто?» Справжній хазяїн не лише в своїй оселі, а скрізь, де служив. Бліндаж, окоп, закинута будівля – все ставало тимчасовим домом, де майстрував шафу для зберігання харчів, облаштовував кухню, утеплював оселю. Він готував побратимам їжу і навчав хлопців, як з майже нічого приготувати обід. Після наряду, походу «на нуль», в будь-яку погоду та за будь-яких умов. Зі слів побратимів, вони втратили брата та воїна, який завжди допомагав усім. Хлопці досі не можуть оговтатись від такої втрати, адже Боря був для них більше, ніж товаришем по службі», – розповіла його наречена Олександра Савченко.

Поховали воїна у рідному селі.

У Бориса залишилися батьки, сестра, наречена, рідні, друзі та побратими.