Солдат Артур Венжик, позивний Черниш, помер 20 березня 2022 року у госпіталі через важкі поранення, що отримав на фронті. 16 березня боєць потрапив під артилерійський обстріл біля міста Рубіжне Луганської області. У квітні захиснику мало виповнитися 22 роки.

Артур народився у місті Козятин Вінницької області. Навчався у місцевій школі № 1. Згодом закінчив Козятинське міжрегіональне вище професійне училище залізничного транспорту. Потім вирішив поїхати на заробітки до Польщі. Коли повернувся, влаштувався провідником пасажирських вагонів у «Київ-пасажирський». Дуже не любив, коли ображали дівчат. Мав добре і чуйне серце. Цікавився машинами. Ще у школі мріяв купити собі автівку і навчитися їздити. І таки здійснив свою мрію. А ще, як багато хлопців, любив спорт. Заохочував своїх друзів бігати на стадіоні, займався з гантелями. Був світлою, доброю і щирою людиною.

У 2021 році Артура призвали на строкову службу. Потім він вирішити укласти контракт. Служив у 4-й бригаді оперативного призначення імені Героя України сержанта Сергія Михальчука Національної гвардії України. Був водієм-санітаром зенітного ракетно-артилерійського дивізіону.

Коли почалася повномасштабна війна, Артур обороняв Луганщину. Виходив на зв’язок з рідними, коли міг. Казав мамі: «Тут пекло. Все горить, небо горить» і просив не пускати на війну батька.

16 березня Артур потрапив під ворожий обстріл та отримав поранення голови. Його швидко евакуювали та доправили до лікарні у Дніпрі. Медики боролися за його життя до останнього. Однак 20 березня серце юного захисника зупинилося.

«Артур був найкращим сином і братом. Завжди усміхнений, турботливий, добрий, чуйний, відповідальний, цілеспрямований. Друзі його дуже любили за його стриманість та комунікабельність», – зазначила мама Олена.

Посмертно солдат Венжик нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали військовослужбовця у рідному Козятині.

Вдома на Артура чекали батьки та молодша сестра.