35-річний Артем Мікулін загинув від російського обстрілу в місті Дергачі на Харківщині 7 березня 2022 року.

Артем жив у селищі Слатине. Від початку повномасштабної війни воно постійно було під обстрілами, неподалік проходив фронт. 7 березня Артем із дружиною Оксаною поїхали в Дергачі, що неподалік, зняти гроші з картки й купити ліків. З ними були куми й племінник. Почався черговий обстріл.

«Ми поїхали у протилежний напрямок, за нами – ще багато машин. Сховалися в приватному секторі. В один момент ми з кумою відійшли від хлопців на пару кроків, як стався приліт у будинок. Нас із кумою контузило. Чоловіки загинули», – сказала Оксана.

Наступного дня під обстрілами Оксана з кумою пішли шукати необхідне для похорону. Довелося повзти під парканами до ритуальних послуг, які їм погодилися відчинити. Знайти машину, щоб забрати тіла з моргу, було вкрай важко: ніхто не хотів їхати.

«Всі казали трохи почекати, а потім забрати їх, але я не могла навіть припустити такого. Вмовила брата Артема їхати його «Таврією». Ми просто поклали до неї тіла в пакетах. Коли чоловіка поховали, я відчула себе спокійніше, бо забрала його додому», - сказала Оксана.

Після похорону жінка поїхала до доньок у Харків. Молодша, 4-річна, постійно запитувала про тата.
«Старша донька тоді багато взяла на себе. Я була повністю подавлена, нічого не могла робити. А Діана робила вигляд, що все добре, відволікала сестру», – додає жінка.

Артем Мікулін народився в Токарівці, що недалеко він Слатиного. Вивчився на автослюсаря, працював за фахом. Мав плани відкрити майстерню.

«Усе вмів робити. Розбудував будинок, збудував гараж. Якщо ремонтував машини, то на віки. Люди до нього завжди зверталися. Вмів готувати. То візьметься з дівчатами пекти якесь печиво, то робити чіпси. Я до них навіть не втручалася», – загадала Оксана.

Перший час після загибелі чоловіка дружина забороняла дітям про нього згадувати – це для всіх було надто боляче, пояснює. З часом рідні навчилися говорити про Артема спокійно, часто згадують щасливі моменти. До цього привів довгий шлях роботи з психологами.

«Колись я сказала чоловіку: «Якщо з тобою щось станеться, я не зможу жити без тебе». Сама не знаю, як так вийшло, що змогла. Три роки пройшло, а здається, ніби все було вчора. З Артемом я була, як за кам'яною стіною, впевненою в завтрашньому дні. Артем був найкращим чоловіком і батьком. Вмів виважено й розумно все пояснити дітям. Дозволяв дівчатам вибирати все, що хочуть. Навіть коли грошей не було багато, він їх не шкодував. Казав: «Гроші заробляться. А я хочу, щоб на ваших обличчях були усмішки». З роботи завжди повертався зі смаколиками або іграшками. Так само мені ніколи не бракувало його уваги. Якось на День закоханих подарував мені іграшкового ведмедика з написом «Я тебе люблю». Ця іграшка зараз найдорожче, що залишилося в пам'ять про Артема», – розповіла дружина.

В Артема Мікуліна залишилися доньки, дружина, мати, старший брат, дві сестри.