Жителька Маріуполя Анна Денисенко загинула внаслідок обстрілу міста 16 березня 2022-го. До свого 50-річчя вона не дожила пів року.

Під час повномасштабного вторгнення разом із мамою Анна жила в будинку по проспекту Луніна, 25. До підвалу не спускалися. Під час обстрілів ховалися у квартирі. 16 березня 2022-го Анна вийшла на подвірʼя, щоб приготували їжу. Вона була біля багаття, коли туди влучив ворожий снаряд. Жінка опинилася в епіцентрі вибуху.

«Я довго не могла прийти до тями. Все ж було добре. Ми готували. Аня ще підійшла до мого чоловіка, попросила допомогти зробить лунки для вогнища. Ми з нею спілкувалися. Вона прийшла пізніше за всіх. Ми казали, давай допоможемо, але вона все робила сама. Говорила, що все закінчиться і ми все витримаємо, адже ми – разом. А вийшло так, що Аня залишилася там назавжди», – розповіла сусідка і однокласниця Ольга Парахневич.

Анна народилася і виросла в Маріуполі. Навчалася в школі №31. Разом із батьками та братами жила в Приморському районі.

«Я з Анею вчився у школі до кінця 8-го класу. Потім я пішов далі в 9-й, а вона – до ПТУ чи технікуму. Я її періодично бачив на «Стрєлке», бо й сам там жив, але ми рідко спілкувалися. От що я більш за все пам'ятаю, то це – Аніну посмішку. Вона завжди посміхалася, випромінювала щастя, заряджала позитивом», – згадав однокласник Сергій Маслов.

Анна працювала операторкою у комунальному підприємстві «Маріупольміськводоканал». Виховувала сина. Раділа онучці. Була життєрадісною та усміхненою.

«Анна була чудовою, гарною донькою, господинею, мамою та бабусею. У неї була онучка, яку вона дуже любила. Як би важко не було, всі проблеми вона завжди вирішувала з посмішкою. Казала: «Все буде добре. По-іншому не може бути». Я називала її «Сонечком», бо своєю посмішкою та позитивом вона дарувала гарний настрій, завжди могла підтримати», – додала Ольга Парахневич.

Жінку поховали біля будинку. Згодом ексгумували.

В Анни залишилися мати, син, онука, невістка, два брати.