41-річний Андрій Семенов загинув 14 березня 2022 року в Бучі. Автомобіль, у якому він з родиною виїжджав з окупованого села Озера, російські військові обстріляли з міномета. Поряд з Андрієм загинули його дружина, її син та брат.

Андрій Семенов був родом із села Адамівка Вінницької області. В Озера приїхав у 2011 році, де влаштувався працювати на пилораму. Тоді ж чоловік познайомився з місцевою листоношею Іриною Чайкою. Разом вони прожили 11 років.

Наймолодшій доньці Ірини, Ользі, якій на момент знайомства з Андрієм було сім років, чоловік замінив батька.

«Він був життєрадісним, веселим, працелюбним. Дуже любив порядок. Мав золоті руки. Коли із мамою купили квартиру в Гостомелі, сам зробив там ремонт», – каже Ольга.

Інша донька Ірини Чайки, Світлана, пригадує Андрія позитивною людиною: «Завжди веселий, в гарному настрої. Любив куховарити, в селі допомагав по господарству – покосити, картоплю посадити. Дуже любив мою випічку – особливо піцу. Після загибелі Андрій уві сні приходив і просив у мене щось смачне йому спекти», – розповіла Світлана.

Андрій був наймолодшою дитиною в родині. У нього залишилися ще двоє старших братів та старенька мама.

«Мама Андрія дуже важко переживала втрату. Я навіть не знала, як це їй сказати. Я просто зайшла до неї, обійняла й ми обоє плакали», – додала Світлана.

Лідія Петрівна, мама Андрія, чекала його вдома у Адамівці 14-го березня. Вона приготувала багато різних страв, накрила на стіл.

«Коли війна почалася, я казала, щоб їхав додому, в Адамівку. Але він відмовився.
Дочка Ірини, Світлана, подзвонила 14-го березня зранку, сказала, що вони їдуть, я була така щаслива. Я була готова всіх до себе прийняти», – згадує мама Андрія.

Андрій підтримував маму фінансово, допомагав по господарству, коли приїжджав до села.

«Я думала, він буде мій годувальник, обіцяв приїхати до мене з Ірою жити. Восени перед війною картоплю допоміг вибрати. Ще так обійняв мене. Сказав: «Мамо, рідна, не знаю, коли побачимося. Так ми більше й не бачилися», – говорить Лідія Петрівна.

Андрія та його рідних спершу місцеві поховали у братській могилі на вулиці Інститутській у Бучі. Після звільнення міста чоловіка перепоховали у рідному селі.