29-річний десантник Андрій Юзвак загинув 30 червня 2023 року на території Серебрянського лісництва, що біля міста Кремінна Луганської області. Разом зі своїм підрозділом він пішов на штурм ворожих позицій, і зв’язок з ним був утрачений. Доля бійця довго була невідома рідним, та й зараз вони достеменно не знають деталей його загибелі.

Андрій Вікторович народився у Білоцерківському районі Київської області. Був жителем селища Веснянка. З дитинства цікавився технікою, тому після школи пішов навчатися у професійне училище на водія-механіка. У нього був хист до цього, адже міг розібрати-зібрати мотоцикл, відремонтувати мотор, добре розумівся на електриці. Закінчивши училище, тривалий час працював на СТО в столиці. Згодом повернувся до Білої Церкви і влаштувався фахівцем на меблеву фабрику. Був душею компанії, мав багато друзів, з якими любив відпочивати, рибалити. Після війни хотів створити родину, та головне його бажання було – жити у вільній і мирній країні.

З початком повномасштабної війни меблева фабрика закрилася, і хлопець залишився без роботи. Рідний брат Віталій покликав його до себе у ТОВ «Нова пошта». Влітку 2022 року Андрія взяли туди на роботу.

На початку жовтня 2022-го чоловіка мобілізували і відправили на навчання у Велику Британію, де він отримав спеціалізацію гранатометника. Після повернення потрапив до складу 95-ї окремої десантно-штурмової бригади. Новий 2023 рік Андрій уже зустрів на позиціях в районі Кремінної.

«Андрій був замкнутий, багато чого ми про нього не знали. Про війну тим паче не хотів ділитися. Казав або «все добре», або «воно вам не треба». Характер у брата був гарячий, запальний. Він завжди відповідав за свої слова, міг постояти і за себе, і за інших. Але коли він прийшов на кілька днів додому після пів року на фронті – він був зовсім іншим. Стриманим, сконцентрованим, врівноваженим», – пригадує Віталій Юзвак.

Андрій блискуче проявив себе в бойових діях, тож його направили навчатися на командира відділення. А 20 червня 2023-го генерал Валерій Залужний нагородив його відзнакою «Золотий хрест». Також Андрій мав отримати звання сержанта. Наприкінці червня він повернувся в частину, одразу приступив до виконання обов’язків командира. Та у новому статусі провоював усього тиждень.

30 червня він вийшов на своє останнє бойове завдання. Лише в жовтні 2023 року під час обміну загиблими тіло Героя повернули в Україну. Рідні про це дізналися лише у лютому 2024-го, коли було підтверджено збіги ДНК.

16 лютого військового поховали в селі Городище-Пустоварівське на Київщині.

В Андрія залишилися рідні, близькі, друзі та побратими.