30-річний головний сержант Андрій Пушкалов на псевдо Пушка поліг 7 вересня 2024 року в бою поблизу села Новомихайлівка на Донеччині. Він отримав смертельні поранення внаслідок артилерійського обстрілу.

Андрій народився у селищі Миропільське Сумської області. Більшу частину свого життя прожив у селищі Угроїди та місті Суми. У 2011 році закінчив Угроїдську загальноосвітню школу I-III ступенів. У 2012-му в Сумському професійному хіміко-технологічному ліцеї отримав диплом електрогазозварника. Того ж року пройшов строкову військову службу. У 2015-2017 роках. працював різноробочим в фермерському господарстві «НВГ «Еліт-картопля». Далі заробляв на будівництві. Дуже любив футбол. Грав у місцевій команді «Юність» (сел. Угроїди).

19 квітня 2022 року чоловік добровільно став на захист України. Захищав Батьківщину в лавах 66-ї окремої механізованої бригади імені князя Мстислава Хороброго. Служив в артилерії у взводі «Відьма». Пройшов шлях від солдата до головного сержанта – командира гармати артилерійського дивізіону. Виконував бойові завдання на багатьох напрямках, серед яких: Чернігівський, Вугледарський, Слов'янський, Харківський, Лиманський. На його рахунку не один десяток знищеної та підбитої ворожої техніки, ліквідованої та пораненої живої сили противника. Андрій неодноразово допомагав побратимам, ризикуючи власним життям, витягував їх з-під обстрілів.

Андрій неодноразово був відзначений нагородами: почесною грамотою «За старанність, розумну ініціативу, сумлінне виконання службових обов’язків, проявлену наполегливість під час захисту територіальної цілісності та незалежності України в умовах російської агресії та з нагоди Дня Соборності України», почесною відзнакою «За мужність та відвагу», нагрудним знаком «За зразкову службу», медаллю «Учасник бойових дій».

«Андрій пройшов короткий шлях у своєму житті, але він показав, як людина може змінюватись за короткий час. Так, це реалії військового життя: тут все стає на свої місця, знімаються маски і людина показує себе: характер, силу волі, мужність. Ці якості в повній мірі були в ньому. Він зміг з простого хлопця за короткий час стати командиром. Вести за собою, показувати, що можливо стати хорошим спеціалістом в своїй справі. Найголовніше – Андрій це робив сам, і всі бачили, як він змінювався. Саме своїм прикладом Андрій спонукав інших до змін. Він з розумінням ставився до людей, які мають слабкості, він знав підхід до таких хлопців. Вони тримались свого командира, йому довіряли своє життя», – розповів командир батальйону, в якому служив загиблий.

Побратими та друзі згадують його як вірного друга, справжнього та безстрашного воїна, який не знав страху перед ворогом, завжди був готовий прийти на допомогу. Всі, хто знав Андрія, говорять, що такі добрі, щирі люди, як він, зустрічаються вкрай рідко.

Поховали військового на Алеї Слави Баранівського кладовища міста Суми.

В Андрія залишились батьки Микола Іванович і Галина Миколаївна, сестри Олена та Валентина, брат Сергій.