Солдат Андрій Герасименко, позивний Маяк, поліг 13 листопада 2023 року поблизу селища Діброва Луганської області. Воїн вступив у бій з ворожою диверсійною групою і зазнав смертельних поранень. Воїну було 40 років.

Захисник родом з Києва, своє дитинство і юність провів у місті Бершадь Вінницької області. Вже в дорослому віці Андрій повернувся до Києва і вступив до Київського національного економічного університету ім. Вадима Гетьмана. Працював у ТОВ «Київ-Брок» митним брокером. Любив подорожувати, відпочивати на природі.

У 2014 році Андрій брав участь у Революції Гідності. Під час повномасштабного вторгнення долучився до 112-ї окремої бригади Сил Територіальної оборони. Обіймав посаду стрільця-снайпера 2-го механізованого відділення 2-го механізованого взводу механізованої роти. Був поранений, після лікування знову повернувся на фронт. Нагороджений медаллю «За військову службу Україні» та нагрудним знаком «Ветеран війни».

«Він був не таким, як всі, не боявся відрізнятись, так скаже більшість тих, хто з Андрієм був знайомим. Усміхнений, позитивний, життєрадісний. На передовій, там де всі дерева обгорілі і спалені, він знаходив один-єдиний зелений листочок. Ніхто того не помітить… А Андрій побачить. Кожну квіточку, кожну травинку, кожен «промінчик» в людині. Андрій дуже любив подорожувати, побував у різних країнах. Глибоко цікавився темою власного духовного розвитку. Розглядав свій духовний розвиток, не як результат, а як шлях, по якому крок за кроком рухаєшся до себе кращого, примножуючи свої духовні якості та відчуття гармонії з навколишнім світом. Андрій мав дуже широке коло спілкування в різних духовних і релігійних течіях – від ізотеричних кіл, астрологів, кришнаїтів, мусульман до православних, католицьких, греко-католицьких церков. Неодноразово практикував різні аскези, був послушником в монастирі, два рази їздив з монахами на Афон. Андрій був надзвичайно комунікабельним і цікавим оповідачем історій. Дуже любив життя і вмів йому радіти, найменшим дрібницям. Якщо життя Андрія можна було б зробити книгою, вона б мала назву «Подорож героя». А сам герой – відкритий пригодам, авантюрам, відкриттям. Допитливий, добрий, життєрадісний, сміливий, наділений великим творчим потенціалом. Андрій мав активну життєву позицію, завжди був патріотом. Брав участь у Революції Гідності. Андрій пішов у військкомат ще 23 лютого 2022-го, коли в країні був введений надзвичайний стан. Оскільки він не був військовим і ніколи до того не служив, йому сказали приходити, коли введуть воєнний стан. На другий день Андрій знову стояв біля стін військомату», – розповіла колишня дружина Ірина.

«Навесні 2022-го ми зустрілися під час оборони Києва, більшість хлопців були без досвіду військової служби, таким був і Андрій. Спочатку йому було дуже важко, ми цілодобово чергували. Часу на сон було обмаль. Але Андрій ніколи не скиглив, був дуже вмотивований. Коли наприкінці квітня в батальйоні набирали добровольців на схід, Андрій один із перших підняв руку, але тоді я його відмовив, так як бачив, що він ще не готовий до війни. Він мене почув та почав готуватися, відвідував навчання з тактичної та вогневої підготовки, у вільний час займався спортом та згодом перетворився на справжнього воїна. Мені дуже шкода що ми втратили такого патріота!» – говорить побратим Сергій Горденін, позивний Гордий.

«Коли ми були між Григорівкою і Білогорівкою, несли службу на «Крейда-3», нас почали бомбити з усіх сторін та різними калібрами. І по черзі я почав виводити свій підрозділ. Коли ми всіх повитягували, повиносили, дивлюся Андрюха несе мішок салатовий на спині. Ніби як з-під цукру. Я кажу: «Маячок, нашо ти його тягнеш?», а він: «Цей мішок врятував мені життя». Поки поверталися, по нас знову атакували, ми під мінним шквалом пройшли. Я, Стьопа і Андрюха. Хлопці вже були на «Крейді-2». Ми вже зібрали їхні речі, коли поверталися назад, знову попали під шквал вогню. Ховаючись в ближчих окопах, Андрюха йшов з тим мішком. І я побачив на його сумці пробиту дірку. Потім вже він мені показав, що ще й через каремат, який був у мішку, теж пролетіла куля», – розповів командир підрозділу, Микола Поєнко.

Поховали захисника в селі Флорине Вінницької області.

В Андрія залишились батьки та син Артем, якому на момент загибелі тата було 7 років.