Останні 20 років чоловік обіймав посаду завідувача відділення міської лікарні № 4. Коли почалися найперші обстріли, Анатолій не залишив свого робочого місця. Пацієнтів він лікував до останнього. У найскладніші часи окупації він виїжджав у місто, шукаючи свердловини та пальне для генератора під постійними обстрілами.

Загинув чоловік 20 березня, коли його відкинуло через вибухову хвилю від авіаудару. Йому зламало шийні хребці — він помер у колег з лікарні на руках.

Анатолій родом з Росії, але у 1986 році його було направлено до Маріуполя, де він влаштувався на роботу дитячим інфекціоністом.
“За весь час роботи батько врятував тисячі дітей. У вихідні, свята, ночами — він нікому не відмовляв. Він практично не мав вихідних. Два роки тому вперше побував за кордоном, в Австрії. І після тієї поїздки тато сказав, що знаходитиме час для себе та подорожей. Його мрією був музей Прадо…”, —розповів син Анатолія.

Світла пам’ять!