Солдат Анатолій Репей загинув 29 червня 2023 року поблизу села Старомайорське на Донеччині. Разом із групою військових виконував бойове завдання. Коли бійці просувалися вперед по ворожій місцевості, захисник підірвався на російській «МОНці» та отримав смертельні травми. Воїну було 48 років.

Анатолій народився в місті Жмеринка Вінницької області. У великій родині він був середнім сином. Ріс допитливим і жвавим, прикладом до наслідування для нього був батько, який працював водієм автобуса. Після школи вступив до Вінницького професійно-технічного училища на спеціальність «Центральне блокування зв’язку», пізніше здобув професії столяра та електрозварювальника. Проходив строкову військову службу в Навчальному центрі прикордонної служби. Потім обійняв посаду стрільця у військовій частині в Луцьку, згодом служив радіотелефоністом. Повернувшись до цивільного життя, працював за кордоном. У вільний час обожнював рибалити. Любив природу. Мріяв про великий будинок, який з часом придбав і почав облаштовувати.

«Толик бавив мене із перших днів мого життя, завжди був поруч. Ми знаходили спільну мову в усьому, здавалося, що ми завжди були заодно. До людей із дитинства був відкритий, щирий, дружелюбний, ніколи нікого не образив», – поділилась спогадами молодша сестра загиблого Тетяна.

«Спокійний, цілеспрямований і комунікабельний. Завжди працював. У рідному містечку його всі знають та добре згадують про нього. Підтримував і знайомих, і незнайомих людей, особливо зворушливо відгукувався на прохання стареньких», – додали рідні.

Коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Анатолій одним із перших став до лав захисників рідної землі. Він був мобілізований до однієї з авіаційних бригад Повітряних Сил ЗСУ на посаду радіотелефоніста зенітної ракетно-артилерійської батареї одного з підрозділів, що здійснював охорону й оборону важливого військового об’єкта. Побратими пам’ятатимуть його як серйозного, жвавого, ініціативного, працьовитого та відповідального чоловіка.

«Я знав Анатолія ще до служби в армії. Він був чоловіком, який свідомо обрав шлях захисту Батьківщини, вважав це за свій обов’язок. Я часто дивувався його стійкості, брав приклад з його добрих вчинків. Сьогодні мені край не вистачає таких людей поряд…», – розповів його побратим Сергій.

На початку 2023 року Анатолій разом зі своїм підрозділом був відряджений до Зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил. Після посилених тренувань із вогневої та бойової підготовок, тактичної медицини, тактики ведення бою та злагодження воїни вирушив на передові лінії оборони. Його підрозділ виконував завдання на Донецькому напрямку. Разом із морськими піхотинцями воїни боронили довірені рубежі від масованих атак ворога, вступаючи у запеклі бої з окупантами. Виконуючи бойові завдання, українські військові, крок за кроком, звільняли окуповані території рідної Батьківщини.

«Мамочко, тільки дочекайся мене. Я приїду з перемогою додому!» – говорив чоловік своїй матері. І робив усе заради цієї жаданої перемоги. Проте за пів року Анатолій вирушив на своє останнє завдання.

За особисту мужність, виявлену в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку посмертно солдат Репей А.В. нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Поховали Героя в рідному місті.

В Анатолія залишилися мама Тамара Федорівна, дружина Галина, син Олексій, сестра Тетяна, брат Олександр, а також інші рідні, друзі та побратими.