top of page
Анатолій Пірич

Анатолій Пірич

27 грудня 2022 року

Молодший сержант Анатолій Пірич загинув 27 грудня 2022 року під час оборони від російських окупантів міста Бахмут на Донеччині. Захиснику було 53 роки.

Анатолій народився в селі Малі Каленичі Хмельницької області. Закінчив Полонське професійно-технічне училище, де здобув фах тракториста. Працював у колгоспі, а потім у фермерських господарствах. Займався різьбою по дереву та зварювальними роботами. Брав участь в АТО. Проживав із родиною в селі Сошки рідної області.

2021 року чоловік повернувся до лав Збройних Сил України. Воював у складі 57-ої окремої мотопіхотної бригади імені кошового отамана Костя Гордієнка. Був стрільцем-снайпером. Виконував бойові завдання на території ООС. Повномасштабне вторгнення окупантів Анатолій зустрів на позиціях Луганщини і продовжував боронити Україну до останнього подиху.

«Він був справжнім патріотом України. Вторгнення РФ зустрів на нульових позиціях міста Щастя Луганської області. 8 травня отримав поранення, але після численних операцій повернувся в стрій. І ось його не стало. Мені здається, що я померла разом із ним. Кохатиму і пам'ятатиму вічно», – розповіла дружина загиблого Ольга.

«Він був неймовірний і чудовий батько. Вірний чоловік і друг, на якого можна покластись. Бойовий товариш, який рятував життя. Іноді суворий, але добрий, готовий завжди прийти на допомогу. Він був великою людиною, яка робила насправді важливі речі. У нього було співчутливе золоте серце. Він був міцний наче камінь. Міг те, що іншим було не під силу. Він ніколи не вихвалявся досягненнями і закривав очі на чужі недоліки. Ніколи не тримав зла та вмів прощати. Він не хотів залишитись осторонь цієї війни, починаючи з 2014 року. Говорив, що його місце там. У 2015-му вступив до лав ЗСУ, був у гарячих точках Донеччини. Наступного року повернувся, мав проблеми зі здоров'ям, але хотів назад, щоб помститись за побратимів. У 2021-му повернувся до ЗСУ. У травні 2022 року був поранений. І після 17 операцій знову рвався в бій. Вони будували з мамою плани на майбутнє, сміялися, іноді сварилися, але так любили одне одного. Вдома був справжнім господарем, в якого були золоті руки, адже все, за що брався, завжди вдавалось. Дуже любив автомобілі – як ремонтувати, так і їздити на них. Різав по дереву, плів ланцюжки з металу, робив ножі. Він був найкращим, міг віддати останнє, якщо в нього попросять. Односельчани часто звертались до нього за допомогою, бо він не відмовить і зробить все якісно. Його всі любили, хоча іноді він був різкий, але завжди прямий та відвертий», – додала донька воїна Оксана.

Поховали Анатолія в селі Сошки на Хмельниччині.

У нього залишилися дружина і донька.

Розкажіть про цю історію іншим

Ми хочемо жити в країні, яка пам'ятає. Кожен донат на армію зараз допомагає зберегти свободу і незалежність нашої країни. Кожен донат на пам'ять допоможе нам зберегти пам'ять про ціну цієї свободи.

Інші загиблі

Бахмут, Донецька область

Допоможіть зберегти пам'ять кожного та кожної, чиє життя обірвалося через війну росії проти України. Заповніть форму з даними про загиблих:

bottom of page