Солдат Анатолій Фоміних, позивний Фома, загинув 27 листопада 2023 року в районі села Іванівське Бахмутського району Донеччини. Під час ворожого штурму отримав смертельні поранення внаслідок мінометного обстрілу. Герою назавжди 51 рік.

Анатолій народився в родині лікарів у місті Калінін РФ. У ньому текли дві крові – гаряча грузинська й завзята українська, козацька. У 4 роки переїхав з родиною до України. Спочатку – до Конотопа на Сумщині, за два роки – до селища Калита Київської області, де провів дитинство. Рибалив, збирав гриби й вигадував усілякі пригоди, в які частенько вплутував інших. Настільки сильно любив природу, що 6-річним організував волонтерську акцію – прибирання довкілля від сміття й змусив дорослих теж подбати про навколишню природу. Анатолій любив господарювати. Після школи закінчив ПТУ та здобув фах машиніста холодильного устаткування. Також у 2006 році закінчив Київський коледж міського господарства Академії муніципального управління.

Перебуваючи в темному замкненому приміщенні, неочікувано й несподівано пережив містичний досвід Божої присутності й відтоді жив як відданий послідовник Христа. Перечитав Біблію від сторінки до сторінки, уривками цитував Святе Письмо, а під час бойових завдань часто слухав Слово Боже в аудіоформаті. Анатолій мав безмежну душу. Любив літературу, музику, поезію. Часто цитував вірші Владислава Бондарькова – свого улюбленого поета й барда, який присвятив йому цей вірш:

Цей злий і добрий світ,
Або ні злий, ні добрий,
Такий, що кожен схід
У ньому йде за обрій.
А ти ж бо, друже мій,
Був в цім житті, без міри
Завжди такий живий,
Що в смерть немає віри. Ніч. Місяць уповні…
І таїна така ти Тепер отут мені…
Лишилось лиш чекати.

Анатолій захищав Україну з 2014 року. Попри те, що виховував 5 дітей, після тимчасової окупації росіянами Криму та Донбасу долучився до служіння капеланів, щоб духовно підтримувати українських військових.

З початку повномасштабного вторгнення чоловік вступив до лав територіальної оборони, а потім – до 242-го окремого батальйону 241-ої окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Серед побратимів користувався авторитетом і повагою. Не раз ризикував життям під час виконання бойових завдань. Усі сподівалися на його повернення живим і здоровим.

«Багатодітний тато, який завжди з любов'ю розповідав про своїх дітей, показував фото. І завжди з гордістю та сяючими очима казав, що має найкращу дружину. Він був світлою людиною, з вірою в серці, любов'ю до людей та до всього живого. Толя мав право відмовитися, проте пішов до ЗСУ добровольцем. Він не уявляв комфортного життя в той час, як молоді українські хлопці жертвували своїм життям заради інших», – зазначають товариші.

9 грудня 2023 року у приміщенні київської церкви «Нове життя» відбулася прощальна церемонія. Після богослужіння варта ЗСУ супроводжувала бійця до села Лисовичі на Київщині, де їх на колінах зустріли мешканці села, що по обидва боки дороги устелили шлях квітами й низько вклонялися герою та сусідові, який завжди відгукувався на прохання про допомогу.

Під час вшанування один із промовців сказав: «Можна прожити одне життя, та отримати дві смерті. А можна отримати два життя й тільки одну смерть». Анатолій залишив приклад життя, сповненого сенсом і служіння людям, приклад «двох життів» на противагу одній смерті.

Посмертно воїн нагороджений почесним нагрудним знаком «Комбатантський хрест» та медаллю «Хрест Свободи».

Вдома на захисника чекали мама, дружина та п’ятеро люблячих дітей.