Солдат Анатолій Абросімов загинув 10 січня 2024 року в районі села Іванівське, що під Бахмутом на Донеччині. Коли виходив на позицію, отримав смертельні поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Захиснику було 42 роки.

Анатолій Михайлович народився у місті Харкові. У 16 років переїхав до міста Люботина, де і прожив решту життя. Здобув середню освіту, а далі пішов працювати. Змінив багато професій: був вантажником, зварювальником, 13 років пропрацював на робітничій спеціальності на заводі «Полімер», а згодом влаштувався на «Нову пошту».

«Він був дуже задоволений, не шкодував, що поміняв роботу, пішов із заводу. Співробітники йому подобалися, ставлення керівництва – з повагою навіть до вантажників. Він навіть з фронту цікавився, як там на роботі справи. Дружив з хлопцями. Думав після війни повертатися на «Нову пошту». Коли росіяни вдарили ракетами по терміналу на Харківщині й загинуло багато колег, він сказав мені перерахувати 5 тисяч гривень – допомогти родинам. Толя був дуже чуйним», – розповідає дружина Катерина Абросімова.

Для Катерини Анатолій став новорічним подарунком. Пара познайомилася на святкуванні Нового року, коли їм було по 19 років, і відтоді не розлучалася.

«Толік привернув мою увагу танцями. Він, мабуть, був найвеселіший у компанії. Розговорилися, і я одразу зрозуміла, що це моя людина. Ми уже на третій день розуміли, що хочемо розписатися. Я не помилилася з чоловіком. Він був дуже надійним, завжди мене підтримував. В будь-якій складній ситуації казав: «Катюшо, ти моя королева, прорвемося!». Веселий, компанійський, мав свій шарм», – пригадує жінка.

Анатолій, за словами дружини, мав золоті руки, був вправним господарем. Батьком теж був чудовим. З дітьми проводив багато часу: возив на риболовлю, гуляв з ними парками улюбленого Харкова.

У серпні 2021 року чоловік вирішив змінити діяльність та підписав контракт із ЗСУ. Він став бійцем 24-го окремого штурмового батальйону «Айдар». Служив навідником кулеметного відділення. Повномасштабне вторгнення зустрів на позиціях Донеччини і продовжував виконувати службові обов’язки.

За час служби Анатолій отримав три почесні нагороди: відзнака «Золотий хрест», медалі «За військову службу Україні» та «За жертовність і любов до України». Посмертно його нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Я на цій війні втратила найдорожче, що у мене було. Ми були впевнені, що він повернеться. Він казав: «Катю, я щасливчик». Хотів купити власний будинок, коли повернеться з війни. Збирали на той будинок, а зібрали – на похорон. Але я пишаюсь чоловіком, він був справжнім воїном і нашим захисником», – додає Катерина.

Поховали Героя в рідному місті.

Вдома на Анатолія чекали дружина, син і донька.