Життя 84-річного Адольфа Маркевича обірвалося під час російської окупації Київської області. 6 березня 2022 року від ворожого обстрілу в Ірпені загинув його син Ігор, який не покинув місто, щоби бути поряд із батьком. За два дні, 8 березня, серце Адольфа Адольфовича зупинилося через сильні хвилювання: син не прийшов додому, він не знав, що з ним трапилося…

За походженням Адольф Маркевич – поляк. Народився у селі Білка Радомишльського району, що на Житомирщині. Закінчив семирічну школу, потім – курси керівника колективу художньої самодіяльності, де освоїв гру на баяні. Працював на різних роботах, зокрема на Комарівській меблевій фабриці. Довгий час із родиною жив у Туркменській РСР, де працював на будівництві газопроводу.

На початку 1990-х разом із дружиною і сином повернувся в Україну. Чоловік також мав фах водія бульдозера та працював ним у Києві.

Від народження Адольф мав недугу ока, яка була помітна зовні, та зумів побороти пов'язані з цим психологічні виклики. Створив сім'ю, мав авторитет серед людей. У молоді роки був дуже компанійським і легко знаходив товаришів. Любив жарти. Дуже цінував родину. А син Ігор брав у цьому приклад з батька.

«Бабуся Олена, дружина Адольфа Адольфовича, часто згадувала, що, живучи у Туркменській РСР й заробляючи достатньо грошей, щоб поїхати відпочити на курорті, вони майже завжди проводили відпустку в селі. Особливо намагалися допомогти стареньким батькам дідуся з сінокосом. Як і його син, дідусь любив бавитися з маленькими дітьми, завжди старався їх пригостити чимось смачненьким. Часто він згадував випадок, як врятував свого племінника Колю – той дошкільням без дозволу пішов у ліс і заблукав. Його пів дня шукали всім селом. Знайшов хлопчика, геть знесиленого та заплаканого, саме Адольф Адольфович…», – розповів онук Антон Маркевич.

На пенсії чоловік прагнув допомагати родині, брався за різний підробіток, зокрема був охоронником. Навіть коли вже погано бачив, все ж робив щось по господарство. Уранці йшов до криниці, щоби принести відро свіжої води. Казав, що вона набагато смачніша, а цей ритуал нагадує йому дитинство.

У Адольфа Маркевича залишилися невістка, онуки та інші рідні.